Президент вибачився перед матерями загиблих воїнів та перед усіма українцями за те, що чотири роки тому пообіцяв закінчити АТО. Про це він заявив під час свого виступу в Дніпрі. Там Петро Порошенко брав участь в урочистостях до Дня прапора. Разом з главою держави величезний прапор над Дніпром піднімав і син загиблого десантника Данило Маковей. Йому, зокрема, і адресував Президент своє вибачення.
Петро Порошенко, Президент України:
І перед тобою, Данило, і перед воїнами, і перед усім народом хотів би поділитися переживанням, яке не полишає мене за жодних обставин. Яке давно мені не дає спокою. І не було жодного дня, щоб я про це не згадував. Чи коли отримую зведення з фронту, чи коли підписую Укази про нагородження загиблих українських героїв. Чи коли, і це особливо важко, коли зустрічаюся з мамами, дружинами, дітьми полеглих у боях хлопців і дівчат. І зараз про це думаю, коли дивлюся на цей наш прапор, з яким наші воїни йдуть проти ворога.
Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ті слова були сказані. Не важлива і образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко.
Шкодую, що породив завищені очікування. Я щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилась. І прошу за це вибачення.
Це для мене дуже серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів і до своїх обіцянок. Дякую вам за це розуміння. Країна вимагає чесної і відвертої розмови.
Я з цього зробив висновки. Із самого початку слід було націлити усіх на тривалу та виснажливу боротьбу за те щоб звільнити кожен клаптик української землі.
Багато хто з нас весною чотирнадцятого не усвідомлював реальної глибини тієї катастрофи, яка сталася ще до війни. Українське військо, українську армію знищували: роззброїли, роздягнули, розікрали, розтягли.
Шлях був і є лише один. І цей шлях дуже простий. Нам з вами спільно, дорогі українці, будувати сильну армію, здатну тримати оборону супроти набагато чисельніших збройних сил Росії. Причому не лише на Донбасі, а по всьому величезному периметру кордону з Росією. І друге – заручитися міжнародною підтримкою і забезпечити санкційний режим, який трохи вправляє мозок агресору та стримує його. Це те, що я прошу у наших партнерів – єдності у всьому світі і солідарності з Україною. Цей шлях виявився з одного боку результативним та ефективним, з іншого, і це правда – довгим та виснажливим.
І нічого ми не прагнемо більше, ніж миру. І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці. Я хочу твердо наголосити – мир обов’язково настане на нашій землі. Мир, а не здача суверенітету. Мир, а не зрада. Забезпечити цей мир може єдність українського народу, боєздатне українське військо, яке день за днем стає все сильніше і сильніше. І впевнений, що спільними зусиллями суспільства і відповідальної за обороноздатність влади ми це точно зробимо.
Для нашої армії важливими є і ракети, і гармати, і танки, і літаки. Але так само необхідним залишається і наш український прапор, який нас всіх об’єднує. Прапор, який всіх нас веде до перемоги.