Шановний пане Голово!
Шановні народні депутати!
Дорогі співвітчизники!
Власне кажучи, я зараз майже не маю жодних сумнівів, що зараз Верховна Рада в першому читанні точно підтримає законопроект змін до Конституції. Вони силою Основного Закону України зобов’яжуть будь-яку українську владу, наголошую – будь-яку і всі її гілки, – працювати для того, щоб забезпечити вступ України до Європейського Союзу, вступ України до НАТО.
Я не бачу аргументів не голосувати, не розумію цих аргументів і не сприймаю. І ось чому. За чотири роки ми з вами, ми з вами – це наше спільне досягнення, ми здолали величезну дистанцію на шляху до європейської і євроатлантичної інтеграції. Як вчора заявив один із єврокомісарів, Україна та Євросоюз наблизилися один до одного як ніколи – завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності. Я додам від себе, що жодна держава, яка не є членом НАТО, не має сьогодні таких близьких відносин з Альянсом, як зараз має Україна. І це теж завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності, і які в тому числі сидять в цьому залі.
Але якщо взяти за основу порівняння з нашими сусідами, ми, на жаль, надзвичайно сильно запізнюємось, сильно відстаємо. Польща, Угорщина, Чехія ще в березні дев’яносто дев’ятого вступили до НАТО, а в травні дві тисячі четвертого – до Євросоюзу, разом із Словенією, Словаччиною, країнами Балтії. А ми на той момент навіть у двері не постукали до цих двох найуспішніших міжнародних союзів! А ми в тому ж таки четвертому році ледве-ледве зірвали план прикувати Україну до єдиного російського економічного простору.
Постколоніальне суспільство довгий час залишалося в полоні імперських стереотипів та ілюзій, які десятиліттями вдувалися сюди, в Україну, кремлівською пропагандою. В тому числі – і міфів про нібито братерську Росію і нібито агресивний блок НАТО. Політична еліта того часу, замість того, щоб йти попереду, вести за собою людей, підігравала найдрімучішим забобонам.
Так, були й тоді в нашому українському політикумі люди, які мислили стратегічно, які зазирали в майбутнє, які бачили загрози і щиро шукали відповіді на них. Наприкінці нульових ми зробили спробу форсувати наш вступ до НАТО. У цій залі немало свідків і навіть учасників тих подій.
Одні діяли відкрито. Вони місяцями блокували роботу Верховної Ради; сіяли дезінформацію в засобах масової інформації про НАТО; «спротив» НАТО проголосили наріжним каменем своєї політики. Пам’ятаєте кульки у цьому залі? Я думаю, що це буде дуже ефективним символом їх діяльності. В чиїх інтересах вони діяли? Діяли в інтересах Росії як класична п’ята колона. І зараз намагаються діяти так само.
А інші, хоч і вичавлювали із себе слова і навіть підписи на підтримку НАТО, тишком-нишком вставляли палки в колеса, посилали на Захід сигнали, мовляв, ще, просто дорогі мої, не час для надання ПДЧ. І зараз їм це спокою не дає. На ворі і шапка горить.
Тодішня влада не говорила про свою позицію щодо НАТО одним голосом, і ми втратили шанс убезпечити себе, на жаль, втратили шанс, від російської агресії.
«В ряде соседних государств… не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи».
Дорогі друзі, я щойно процитував повідомлення з сайту «кремлін крапка ру» їхньою державною мовою. Дата цього повідомлення – 29 січня 2009 року. І це – мовою оригіналу слова тодішнього президента Росії на розширеній колегії ФСБ-КДБ. До росіян – в мене жодних питань. Але як себе сьогодні почувають ті українські політики, які наприкінці нульових вільно чи невільно взяли участь у цій названій спецоперації? Які торпедували вступ України до НАТО і які залишили країну беззахисною перед російським вторгненням.
Друзі, я глибоко переконаний, що будь ми членом Альянсу, Росія не наважилася би анексувати Крим, ніколи б не наважилася вдертися на Донбас. І зауважу, нарешті, що агресію проти України Кремль розв’язав саме тоді, коли режим Януковича проголосив нашу позаблоковість.
І ще в чотирнадцятому році ми повернули до закону про засади зовнішньої та внутрішньої політики норму про євроатлантичну інтеграцію. Цю гойдалку, коли фундаментальний закон правиться сюди-туди простою більшістю голосів, нам з вами, дорогі друзі, слід зламати. І ми з вами це зробимо поправками до Конституції – нашим сьогоднішнім голосуванням яке, я тішу себе надією і впевнений, що має об’єднати цей зал, які б політичні протистояння на сьогоднішній день не лунали в Україні. І в лютому, на наступній сесії, ми приймемо зміни до Конституції остаточно.
Що це таке? Це просто додаткова гарантія від реваншу проросійських, антинатовських і антиєвропейських сил. І загрозу такого реваншу я точно не хочу перебільшувати, але так само закликаю його не ігнорувати і не недооцінювати.
Ми маємо гарантувати всі разом невідворотність європейського та євроатлантичного курсу. Це – наша з вами відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями.
І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО та Євросоюзу, ми посилаємо дуже потужний меседж про серйозність і незворотність своїх намірів нашим партнерам по обидва боки Атлантики. Минулого тижня, до речі, у Вашингтоні, на підставі моєї домовленості з президентом Трампом, пройшло засідання Комісії стратегічного партнерства Україна – США. І хочу наголосити, що в підсумковій заяві Сполучені Штати ще раз наголосили: Україна буде в НАТО. Крапка! А влітку ця перспектива документально була підтверджена у фінальній резолюції Брюсельського саміту НАТО, який я особисто брав участь у засіданні комісії Україна-НАТО і Грузія–НАТО. І серед 19 виступаючих всі 19 глав держав та урядів твердо закликали надати негайну перспективу членства для України і Грузії і підтвердили рішення, ухвалене ще у 2008 році в Бухаресті: двері Альянсу для України відчинені.
Так, на Заході не всі у захваті від нашої наполегливості, і багато хто за давньою звичкою звик озиратися на Москву. Так само, як і деякі в цьому залі. Але хіба це може нас українців зупинити?
І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО, на вступ до Євросоюзу, ми посилаємо меседж і до Москви: ми розстаємося, остаточно і безповоротно. Росія як країна-агресор не має і не матиме вето на наш вступ ані до НАТО, ані до Європейського Союзу. І ні в кого не буде, бо це суверенне право України як країни, яка впевнено йде своїм шляхом.
Питання Євросоюзу та НАТО дуже тісно між собою пов’язані. У цих двох організацій дещо різні цілі, але точно спільні цінності. І критерії членства, яких нам ще треба досягти, дуже й дуже подібні. Приєднання до ЄС та Північноатлантичного альянсу насправді є дуже амбітним завданням і виконати його дуже непросто. Настільки непросто, що було би неправильним зараз обіцяти конкретні строки. Але кожен день наполегливої нашої з вами праці, праці дипломатів, військових і всієї країни наближає нас до цієї мети, бо єдина Європа – то є наша земля обітована. Земля, яка захищена безпековою парасолькою, бо НАТО є найефективнішою, найсильнішою та найбільш організованою колективною системою безпеки та оборони. За майже сім десятиліть функціонування НАТО жодна країна не наважилася атакувати жодного, навіть найменшого члена Альянсу.
Я вже неодноразово говорив, що до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. Протягом останніх років створили сильну, боєздатну армію, яка має колосальний досвід відбиття російської агресії… Слава українській армії!
Наші Збройні Сили, вся Україна суттєво посилить східний фланг Альянсу… Яка реалізує амбітну програму переходу від радянських до натовських стандартів в усіх сферах військового будівництва – шляхом безпрецедентної кількості спільних навчань, виконання річних національних програм, досягнення сумісності всього сектору безпеки та оборони.
Той же факт, що на сході ми боронимо точно не лише себе, а всю європейську цивілізацію, істотно посилює наше моральне право претендувати на вступ до Європейського Союзу в якості повноправного члена.
Наразі ми зосереджені на виконанні Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Бачимо як постійно зростає експорт української продукції до Євросоюзу. Минулого року він підскочив на 30 %, а цього року – ще на 16 %. І дуже важливо, що поступово змінюється і структура експорту. Позавчора на моїй з Прем’єр-міністром зустрічі з бізнесом посол, представник Європейського Союзу Хюг Мінгареллі наголосив, що в 2013 році частка Європейського Союзу складала лише 25%, а зараз – 42%. І це є абсолютно чітка позиція на кого ми можемо розраховувати у важку годину. Наскільки руйнівним очікувала Росія запровадження ембарго, а не тільки агресії. І на сьогоднішній день ми демонструємо – Україна за ці чотири роки кардинально змінила напрямки роботи промисловості. Переорієнтувала експорт. І наша співпраця і поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі з Європейським Союзом повністю себе виправдала. Бо ми зараз переходимо від продажу сировини до продажу обробленої промислової та агропродукції з високою доданою вартістю. Європейські компанії з огляду на відсутність митних бар’єрів нарешті стали переносити до нас своє виробництво і створювати тут в Україні нові робочі місця.
Крім того, що Угода є способом реалізації нашого з вам спільного цивілізаційного вибору, переорієнтація економіки на європейський та інші ринки допомогла нам подолати глибоку соціально-економічну кризу, спричинену війною і економічним шантажем з боку Росії. Росія закрила свій ринок, який був традиційним для збуту українських товарів, який колись поглинав більше третини українського експорту. Вона хотіла задушити Україну економічно, а зробила сильнішими і впевненішими у своєму цивілізаційному виборі.
Останні роки були і все ще є часом великих випробувань. Країна пережила глибоку економічну кризу, про причини якої я щойно сказав, а рівень життя, на жаль, відновлюється надто повільно. Деякі неминучі реформи виявилися надто болісними, але їх не можна було не починати, бо наслідки відсутності цих реформ були би набагато важчими. Через напад Росії ми втратили тисячі й тисячі людських життів, – українських героїв, воїнів і цивільних осіб. Глибока рана від цих втрат залишається відкритою і аж ніяк не гоїться. Обіцянка швидко завершити війну не справдилася, і я за це публічно вибачився перед усіма і кожним.
Але при всьому цьому ми стали могутніші як нація, впевненішими у своїх силах, твердішими у своїх намірах. Ми зміцнили нашу єдність і укріпилися у вірі в наше європейське майбутнє. Цю віру і впевненість ми сьогодні цементуємо в Конституції.
Сьогоднішнє голосування це не випадковий епізод. Це, шановні депутати, частина нашої з вами спільної стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років. Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам з вами і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності.
Від цієї стратегії ми точно не відступимо. Україна, йдучи своїм шляхом, обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу.
Ні я, ні ви, ні більшість українців з цього приводу немає жодних сумнівів.
Дякую вам.
Слава Україні!